КПИшная археология

Маршрут проложен, расставлены все метки, разметка натянута и лопаты давным-давно наточены. Панамку цвета хаки на голову, на ноги пыльные ботинки и будем искать старые осколки потерянных цивилизаций. В карман пинцет, в руки кисточку и все готово к раскопкам. Будем копать настолько глубоко, насколько не стоило бы копать, будем нырять с головой в сероватую дымку истории. Метр за метром, квадрат за квадратом, что бы пощупать потерянные детали уже выцветшего пазла, что бы сказать: «Привет», рухнувшим мирам…

Read more

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя

Що вам більше сподобається: їсти власний, цілий шматочок торту, чи доїдати за кимось? Здається, відповідь очевидна. Чому ж тоді ми постійно обираємо роль «доїдаючих»? Сучасний медіапростір заповнений «секретами успіху» від різних людей. Там тобі і мільйонери-бізнесмени, і актори, – на будь-який смак і колір. У просторі ж соціальному все популярнішими стають різноманітні тренінги, курси розвитку особистості та інші, на перший погляд, корисні і повчальні заходи. Проте варто зрозуміти, що, як кажуть, «неможливо навчитись робити стільці, не зробивши жодного». Надзвичайно важко навчитись робити будь-що, не допускаючи помилок, обираючи ідеальний алгоритм, вже побудований кимось. Read more

Як вивести КПІ-тарганів

Більшість жителів студмістечка досі пам’ятають той момент, коли вони вперше побачили свою кімнату. Той самий момент, коли в голові промайнула думка: «І це тут я буду жити цілих 6 років свого життя?!» Деякі сприйняли побачене нормально, оскільки були нажахані розповідями старших друзів, які вже проживали в гуртожитках. І було зовсім мало щасливчиків, які потрапили в доглянуті кімнати.

Проживши 17 років у приватному будинку, жодного разу в житті не бачив таргана, тому вперше познайомився з цими дивними істотами саме в студмістечку. Вони, як вірні друзі, завжди поряд з нами. Але на відміну від друзів, яких ви можете образити і вони підуть, таргани так просто вас не покинуть. Саме ці тварини винні у всьому бруді й безладі, що оточує нас в гуртожитку. Спочатку псують шпалери, розносять бруд по поличках, ховаються в чайнику та комп’ютері, а їжа після них стає непридатною до вживання. А ще подейкують, що це саме вони днями смітять на кухнях, тижнями не виносять сміття з відра та роками не прибирають в кімнаті. Read more

Працювати не можна навчатись

Під час останньої сесії в КПІшних соцмережах розгорнулась цікава дискусія (раз, два, три) про сучасну вищу освіту в Україні та в КПІ зокрема. Висловлювались різні думки: прихильники «старої школи» наголошували на необхідності всебічного розвитку людини та виховній ролі університету в житті людини. Більш прагматичні прихильники нових освітніх трендів вже ледь не поховали сучасну українську освіту, яка безнадійно відстала і від актуальних потреб ринку, і від світових освітніх тенденцій, і від вже доступних мегапотужних інформаційних інструментів (на зразок онлайн-курсів від coursera.org, edx.org, udacity.com тощо). Розійшлись думки і з приводу того, чи правильно залишати навчання на старших курсах заради раннього початку професійної кар’єри, тим самим отримуючи гандикап перед своїми однолітками-студентами.

На жаль, соцмережі – далеко не найкраще місце для подібних обговорень; інформація в них живе лічені години, і більш-менш змістовна дискусія, щойно з’явившись на КПІшних сторінках ВК, швидко тоне в океані інформаційного шуму. Цей текст – спроба підсумувати спостереження автора та винести обговорення в більш повільний та зручний для сприйняття формат.

Отже, чи варто старшокурснику влаштовуватись на роботу? Read more

Шаро, до чого ти докотилась?

Сьогодні, як відомо, диплом, який ми отримуємо після кількох відданих старанням років – це лише своєрідна обкладинка окремого суб’єкта на ринку праці. І вже давно рідко когось цікавить те, що на ній буде написано. Коли така непрочитана книга потрапляє в руки реального роботодавця, він одразу ж її розгортає, щоб побачити, який у ній вміст.

Чому престиж університету, підтверджений українськими та світовими рейтингами, не може говорити сам за себе? Вочевидь тому, що в кожному виші (і КПІ – яскравий тому приклад) є люди, які не входять в межі його досягнень. Сьогодні абстрактний КПІшник досягне успіхів в наукових, спортивних, творчих векторах своєї діяльності, а завтра інший витопче на снігу непристойне зображення, хизуючись фотографіями в інтернеті, розбиватиме вщент лавочки у скверах, нищитиме стіни гуртожитку, проламуватиме вихід з ліфта, розіб’є каналізаційний люк і в багатьох вказаних випадках отримає схвальні відгуки від однокурсників та інших колег по університету. Read more

Слово редактора: про перехід до нових медіа

Дорогі друзі!

Питання виходу “КПІшника” турбувало не лише колектив, але й читачів, які підтримували появу достойного видання в університеті. Газета, що в перспективі могла стати хорошим аналітичним чтивом, затримувала свій вихід. І затримувала саме тоді, коли розвивались теми, які не могли нас не хвилювати: внутрішні конференції органів самоврядування, перебіг ситуації із Законом про вищу освіту, нові освітні можливості, ініціативи та десятки інших важливих для студентства подій. Зважаючи на розлогу структуру пабліків університету в соціальних мережах, потрібна інформація розповсюджувалась досить оперативно. Але, знову ж таки, жоден зосереджений центр інформування не систематизовував окремі повідомлення в чітку та зрозумілу систему. Read more